Бухгалтерський облік у бюджетних установах (2001)

1.2. Бухгалтерський баланс

У бухгалтерському балансі бюджетних установ реалізується принцип двосторонності, який полягає в тому, що господарські засоби установи відображаються в двох розрізах: за їх речовим складом (основні засоби, грошові кошти, матеріали і продукти харчування тощо) та за джерелами їх формування, які можуть бути власними і залученими.

Усі бюджетні установи незалежно від їх профілю складають бухгалтерський баланс за формою № 1 згідно з Інструкцією про порядок складання в 2000 році місячних звітів та квартального звіту за І квартал установами і організаціями, основна діяльність яких здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства України від 23.03.2000 № 23.

Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан установи, що відображає її активи, пасиви та капітал у синтезованому вигляді на певну дату. За складом статей і побудовою баланс бюджетної установи відрізняється від балансів госпрозрахункових підприємств і має за мету не розкриття інформації для інвесторів, а забезпечення контролю та аналізу використання коштів загального і спеціального фондів (рис. 1.2).



Склад статей активу характеризує належність бюджетних установ до галузей невиробничої сфери, а склад статей пасиву вказує, що бюджетні установи — це установи державної і комунальної форм власності, які утримуються повністю або частково за рахунок державного та/або місцевих бюджетів.

У загальному вигляді баланс бюджетної установи відображається формулою

Активи + Витрати = Власний капітал + Зобов’язання + Доходи. (1.1)

До активів установ належать ресурси, які ними контролюються і повинні принести їм економічну вигоду шляхом використання в процесі надання нематеріальних послуг, при обміні на інші активи чи під час погашення зобов’язань установ.

Необоротні активи — це засоби, придбані або створені для довгострокового використання (понад одного року) в процесі господарської діяльності: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи (табл. 1.1).



У валюту балансу включається залишкова вартість необоротних активів, тобто баланс складається за принципом «баланс—нетто».

До оборотних активів належать засоби, призначені для невиробничого споживання або використання в процесі господарської діяльності протягом одного року (або швидше): каса, запаси, дебітори, рахунки в банку і казначействі тощо (табл. 1.2).



Витрати бюджетних установ включають фактичні витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів на утримання установи, які здійснюються за рахунок загального і спеціального фондів, та інші виробничі витрати (табл. 1.3).



Активи і витрати бюджетних установ не оцінюються щодо спроможності їх трансформації в грошові кошти, а тому й розділи активу балансу не розміщуються за ознаками зростаючої ліквідності, як це прийнято в балансі госпрозрахункових підприємств.

Джерелами формування активів і витрат бюджетних установ є власні кошти (капітал), зобов’язання і доходи. До власного капіталу належать фонд у необоротних активах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах, які відображають частку державного, комунального майна, переданого в постійне безпосереднє розпорядження бюджетних установ, а також результати виконання кошторису за загальним і спеціальним фондами (табл. 1.4).



Зобов’язання установи належать до залучених коштів; вони виникають внаслідок минулих подій, після їх урегулювання у майбутньому зменшиться економічна вигода установи через виплату готівкою, передачу інших активів, заміну одного зобов’язання іншим. Короткострокові зобов’язання підлягають оплаті протягом одного року, а довгострокові — протягом періоду, що перевищує один рік. Склад статей ІІ розділу «Зобов’язання» наведено в табл. 1.5.



Бюджетні установи не мають своїх оборотних коштів і покривають витрати (видатки) за рахунок бюджетних коштів (доходів загального фонду) та позабюджетних коштів (доходів спеціального фонду) (табл. 1.6).

Важливою складовою балансу бюджетних установ є довідки про рух асигнувань загального та спеціального фондів, які дають змогу органам Державного казначейства, фінансовим органам і вищим органам контролювати надходження та використання бюджетних і позабюджетних коштів.